Кременець

Матеріал з Фізмат Вікіпедії
Перейти до: навігація, пошук

Кременець

Кременець — місто районного підпорядкування, центр району, економічний і культурний осередок північної (волинської) частини Тернопільської області. Розташоване біля підніжжя Кременецьких гір. Відстань до обласного центру — 70 км.

111.jpg

Герб Кременця

1226 р. Олексій Ковальчук
Основні дані Географічні координати
Країна Україна
Область Тернопільська
Код КОАТУУ 6123410100
Населення: 23,3 тис. осіб (2004)
Площа: 31 км²
Густота населення: 69.4 осіб / км²
Поштові індекси: 47003
Мапа району
Координати : 50°06′04″ пн. ш.

25°44′12″ сх. д.

50.101111° пн. ш.

25.736667° сх. д.

День міста 20 травня
Перша згадка 1226 р.
Магдебурзьке право 1431 р.
Міський голова Олексій Ковальчук

Історія Кременця

  • Давньоруський період

За деякими джерелами, Кременецька фортеця була збудована ще за дохристиянських часів у VIII—IX століттях і існує гіпотеза, що після утворення в IX столітті Київської держави, Кременець ввійшов до її складу. Крім того, перші згадки про Кременець є у польських енциклопедичних словниках під 1064 роком. У 2007 році в центрі старовинного міста археологи розкопали залишки давньої будівлі, датованої Х століттям. З Кременецькою фортецею пов'язана одна легенда про дівчину Ірву, згадно з якою авари штурмували місцеву фортецю, яку обороняли дуліби[1]. Перша писемна згадка — 1227, коли тогочасний володар замку Мстислав Удатний вщент розбив під містом угорські війська короля Андрія ІІ. На початку 1241 Кременець вистояв перед ордами Батия, 1254 витримав облогу хана Куремси. 1259 на вимогу хана Бурундая оборонні споруди розібрали.

  • Литовський період

Після загибелі Галицько-Волинської держави місто переходило з рук у руки, 1382 остаточно відійшло до литовських князів. У 2-й пол. 14 ст. замість дерев'яноземляних укріплень збудовано кам'яний замок. На початку 15 ст. тут деякий час перебував зі своїм двором великий князь литовський Вітовт, сидів у в'язниці його суперник великий князь литовський Свидригайло, який 1438 надав Кременцю маґдебурзьке право. У цей час в місті почали селитися євреї. Численність єврейського населення Кременця збільшилася до 240 осіб (48 дворів) в 1552 році до 500 у 1578 році і 854 (15 % загального населення) у 1629 році. Наприкінці 15 ст. внаслідок нападів татар місто знелюдніло, у 2-й третині 16 ст., під час перебування в руках віленського біскупа Януша (1529-15¬35) та королеви Бони (1536—1556) відродилося й перетворилося на один із провідних економічних центрів регіону. Король польський і великий князь литовський Сигізмунд I Старий передає 4 квітня 1536 року Кременецький замок із селами своїй дружині Боні Сфорца, яка володіє замком у 1536—1556 роках, і на честь якої, за однією з версій, названа замкова гора. Бона суттєво укріпила замок, який на той час мав три вежі і досить високі стіни з гарматами. В середині замку було розташовано казарми для гарнізону, різні господарські споруди, порохівниці тощо.

  • Польський період

30.png

Матеріали взято із: http://uk.wikipedia.org/wiki/

1569 в результаті Люблінської унії Кременець відійшов до Польщі, а разом із нею до Речі Посполитої. У 1-й пол. 17 ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя Південної Волині. Кременчани взяли участь у визвольній війні українського народу (1648—1654). Восени 1648 козаки та місцеві повстанці здобули й зруйнували замок. Восени 1648 року козацький полковник Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременецького замку і взяв його у облогу. В жовтні, після шеститижневої облоги із тривалими запеклими боями твердиню було здобуто, польський гарнізон взято у полон, а замок повністю зруйновано, єврейське населення дуже постраждало від знущань козаків.[2] З того часу Кременецька твердиня вже не була відбудована. За Вічним миром 1686 Кременець залишився в Речі Посполитій. 1692 в усіх установах впровадили польську мову, а на початку 18 ст. православні храми перетворили на уніатські. У 2-й пол. 18 ст. в Кременці діяли уніатський (базиліанський) і 4 католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) монастирі та кілька уніатських церков.

  • Російський період

235.jpg

Матеріали взято із: http://uk.wikipedia.org/wiki/

За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) Кременець відійшов до Російської імперії. Спочатку місто включили в Подільську, а 1796 — Волинську губернії. 1805 тут відкрилася Вища Волинська гімназія, 1819 реорганізована у Волинський ліцей (діяв до 1833). Місто стало авторитетним центром освіти й науки й отримало образну назву «Волинські Афіни». 1830-ті внаслідок запровадження у державних установах російської мови, заміни Литовського Статуту російським законодавством, закриття ліцею та францисканського й базиліанського монастирів Кременець остаточно втратив риси повітового центру Речі Посполитої і перетворився на провінційне місто Російської імперії. Ліцей мав велику бібліотеку (понад 50000 томів), у тому числі 1500 інкунабул (першодруків, надрукованих до 1500 р.). На базі бібліотеки ліцею у 1834 р. був створений Київський університет. В 1897 році єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб (37 % населення). Промислове піднесення останніх десятиліть 19 ст. мало позначилося на житті Кременця. Найбільше підприємство 1899 — сірникова фабрика, де працювало 25 робітників. Завдяки відкриттю покладів бурого вугілля, на розробку якого покладали великі надії, наприкінці 19 ст. проклали залізницю (введена в експлуатацію 1896). Із освітніх закладів на початку 20 ст. діяли Волинська духовна семінарія (1838—1902), жіноче єпархіальне (1836—1921), чоловіче духовне (1885—1921), комерційне (1904—1921), двокласне міське училища, приватна жіноча гімназія, 6 початкових шкіл

  • Перша світова війна і Українська революція

Улітку 1916 тут була одна з вузлових ділянок Брусиловського прориву. В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка. Впродовж 1917—1920 місто 7 разів переходило з рук у руки. Українській державній владі воно підпорядковувалося від початку 1918 до червня 1919.

  • Міжвоєнний період

Від жовтня 1920 до вересня 1939 Кременець належав до Польщі і входив у Волинське воєводство. Правлячі кола Польщі відвели місту роль одного з опоних пунктів закріплення своєї влади на «Східних кресах». Великі надії покладали на Кременецький ліцей, відкритий 1921. У міжвоєнні роки збудовано ватну фабрику (1936) й тютюнових завод (1938), упорядковано вулиці, заліснено схили гір. Основні осередки національного життя українського населення 1920—1930-ті — товариство «Просвіта», приватна українська гімназія, православна духовна семінарія. У міжвоєнні роки Кременець — центр Волинської єпархії. Восени 1939 місто зайняла Червона армія. Під час запровадження нового адміністративно-територіального устрою Кременець отримав статус міста обласного підпорядкування й відійшов до Тернопільської області. Радянська влада відкрила кілька загальноосвітніх українських шкіл, обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерську школу, забезпечила населення безплатним медичним обслуговуванням, але встановила жорсткий ідеологічний контроль за всіма культурно-освітніми закладами й розгорнула масштабні політичні репресії.

  • Німецька окупація

3 липня 1941 Кременець зайняли німецькі війська, які масово розстрілювали мирне населення. Кременчани активно включалися в Рух Опору. У роки війни в околицях міста діяло 4 українські збройні формування різної політичної орієнтації. 19 березня 1944 в Кременець увійшли війська 1-го Українського фронту. Понад 2 тис. кременчан мобілізовні в ЧА.

  • Радянський період

За післявоєнні десятиліття збудовано низку нових підприємств, найбільшими серед них були цукровий завод (1965) і фабрика ватину (1980), споруджено масиви багато-поверхових будинків. Учительський інститут 1950 реорганізовано у педагогічний і перенесено у м. Тернопіль (1969).

  • Період Незалежності

У перші роки після проголошення незалежності України переважна більшість підприємств значно звузила або зовсім згорнула свою діяльність, внаслідок чого загострювалися старі й з'явилися нові соціальні проблеми. Відновлено Кременецький ботанічний сад (1991), створено Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (2001), відкрито Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка (2002), Кременецький обласний музей Юліуша Словацького (2003), зростає потік туристів.

Гора Бона

Відмінне місце для поїздки Кременець. Назва міста походить звичайно від назви мінералу кремнію,щоміститься в довколишніх горах. Сам місто залишає після прогулянки досить приємне враження. Звичайно він дуже маленький, і я навіть не впевнений що це місто, а не смт. Але це не важливо. На головній вулиці побудований красивий костел, так само буде гарний вид на нього з гори на якій розташувалися руїни замку. Сам замок являє собою рівну площадку на горі та стіни по периметру її. На жаль стан його вельми жалюгідний, роки взяли своє. Але тим не менш прогулятися тут дуже цікаво і приємно. Це досить відвідуваному місце, ми тут застали групу скажених дітей і ще кілька людей, явно туристів з далека. Оригінально і ефектно на фотографіях виглядає напівзруйнованому башта з аркою. По видимому це був головний виїзд в замок.

00.jpg

Матеріали взято із: http://uk.wikipedia.org/wiki/

Кожний відкриває для себе Кременець і гору Бону по-своєму. Якщо навіть колись чув легенду про королеву Бону, яка нібито їхала з гори на гору мостом, натягнутим на шкіряному мотуззі, і розбилася, це вже будить уяву. Невже таке було? А як дізнаєшся, що ця фортеця стала першою в нашому краї, яку не змогли здобути в 13 столітті монголо-татарські завойовники хана Батия, виникає бажання пересвідчитися: чи така вже могла стати неприступна? Зблизька бачиш: легенди виростали не на пустому місці. Колорит цих гір і напівзруйнованих мурів спонукає до міфотворчості. Ні, Батий таки пробував узяти фортецю, тоді ще головним чином дерев’яну, але спробуй позмагайся з її захисниками, коли схили такі круті й неприступні. А через півтора десятка літ іншим завойовникам – на чолі з ханом Куремси – тут утерли носа воїни Данила Галицького. Тільки ж не змирилися ті з принизливими поразками: нарешті, новий наїзд хана Бурундая – і, за угодою про примирення, замок на горі довелося розбирати, аби не муляв ока чужинцеві. Ті загадкові руїни, які вражають до сьогодні, – з іншого століття, вже з кінця 13-го, а може, й із пізніших часів. Письмові джерела свідчать: то Мстислав Данилович поклопотався, аби відродити фортецю, зробивши її більш надійною, тривкою, у вигляді муру. А ось королева Бона, чиїм ім’ям називають гору, жила в 15 столітті. Історики стверджують, що не тільки тутешнім мостом не їздила, але й у Кременець не навідувалася. Нема тому документальних підтверджень. За що ж пошанування їй таке? За те, що походила із знатного італійського роду Сфорца д’Арагона? Чи за те, що була дружиною польського короля Зигмунта І? Відомо, що він подарував їй Кременець і околиці, тож у 1536 – 1556 (20 літ!) мала й замок у своїй власності. Задля гонору й пихи наказала ще більше зміцнити й наростити мури, вежі (їх було 3), впорядкувати казарми, господарські будівлі, зміцнити тутешній загін оборонців гарматами. Але служба минала в нудьзі, замок залишався поза баталіями. Тільки в 1648 році козаки Максима Кривоноса вирішили помститися шляхті за кривди й наругу – півтора місяця не вщухали перестрілки, сутички. Відчайдушні козаки сміливо дивилися смерті у вічі, тому їх не злякали круті узвишшя, гарматна й мушкетна пальба... У жовтні твердиня була захоплена. Почалися руйнування, яких раніше вона не знала. Так більше й не відродився цей колись величний замок...

25.jpg

Матеріали взято із: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Комплекс колегіума чину єзуїтів

56.jpg

Матеріали взято із: http://www.route66.kiev.ua/tr/zam/zam03.jpg

Коштом родини Вишневецьких в місті розпочато будівлю колегіуму чину єзуїтів. Проект створив архітектор Паоло Фонтана. Будівнитво тривало у 1731-1743 роках. Комплекс поєднав костел і келії в єдиному ансамблі. Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігтатію Лойолі та Станіславу Костці. Наприкінці 20 століття комплекс колегіуму визнано видатною пам'яткою архітектури країни. Костел - тринавовий з трансептом, в перехресті - висока гранчата баня, вкрита бароковим куполом з ліхтариком. Вівтарна частина і крила трансепту трохи заокруглені, що значно посилило красу і виразність будівлі.Від підлоги до віщої позначки в інтер'єрі костел має 28 метрів.Бічні нави за єзуїтів були відведені під каплиці. Коридорною системою костел поєднано з корпусами келій, що в зимню пору давало змогу дістатися всіх частин комплексу без виходу на подвір'я. Бічні крила комплексу попереду мають наугольні башти і утворюють парадний двір на зразок палацового курдонеру. Ухил земельної ділянки спонукав архітектора до створення штучної тераси, вдало прикрашеної парадними сходами, балюстрадами і кам'яними ліхтарями в стилі рококо.Малюнок балюстрад і ліхтарів не має аналогів в Україні. Фасади комплексу розділені на барокові частини-«дзеркала». Контрастне фарбування «дзеркал» і деталей фасадів надає комплексу палацової краси і вишуканості, більш притаманних світським будівлям доби пізнього бароко чи рококо.

Презентація "Неповторність Кременецького краю"

Фотогалерея "Стежками Кременця"